Щороку, в останню суботу листопада, вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами Голодомору 1932-1933 років.
Щороку, в останню суботу листопада, вся Україна у жалобі схиляє голову перед нашими співвітчизниками – жертвами
Голодомору 1932-1933 років.
В цей день вшановуємо пам’ять жертв однієї з найтрагічніших сторінок історії нашого народу, згадуємо трагедію вселенського масштабу – геноцид українського народу, вчинений комуністичним режимом. Це день - глибокої скорботи і туги за мільйонами обірваних життів українців, кращих синів та дочок – хліборобів, учених, творчу інтелігенцію.
Голодомор, що прокотився трьома потужними хвилями Україною, забрав тисячі життів українців, став масштабною національною трагедією, яку підсилили переселення, тюрми, табори.
Внаслідок умисного створення умов, несумісних із життям, за менш ніж календарний рік (зима 1932 – літо 1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв.
Ця катастрофа принесла на українську землю страх, який досі живе серед нас.
Ми мусимо пам'ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Сьогодні голодомор – не історична давнина, а демографічна та глибока духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам'ять його очевидців, і сучасне покоління.
Нині серед живих залишились надзвичайно мало тих хто пережив Голодомор 1932-1933 років та голод 1946-1947 років. До того ж, вони, як люди похилого віку, є особливо вразливими, та потребують уваги рідних та близьких. Тож нехай День пам'яті жертв голодоморів стане додатковою можливістю приділити увагу та надати підтримку тим, хто сьогодні потребує нашого піклування. Їхні спогади, їхні світлини, пам'ятки минулого, що вони зберігають, зміцнюють пам'ять роду і національну пам'ять. Наше завдання зберегти і передати ці спогади наступним поколінням, зберегти історію живою.
Вшануємо хвилиною мовчання тих, хто загинув голодною смертю, став жертвою репресій тоталітарного режиму. У спільній молитві згадаймо усіх жертв голодоморів, запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі!
Людство не має права забути найбільшу трагедію ХХ століття, коли в стражданнях, виснажені голодом, умирали діти, молоді й літні люди…
